Коротше, новини такі – Лукаш заговорив у школі і тепер може розкрити сімейні таємниці.
– Так ти що, балакаєш у школі?
– Та почав уже… – каже.
Словарний запас його ще не такий обширний (надіюсь), щоб розказати всякі дурощі яким я його методично вчу. Але треба бути насторожі. От наприклад вчителька мене вчора питає: А що це він весь час каже, що mamá pinta? Тут треба сказати що pintar іспанською означає і фарбувати і малювати, то вчителька хотіла уточнити чи то я у стройбаті підробляю чи малюю.
Але тепер він може розказати як ми наприклад бились вчора на мечах на кухні. Лукаш був озброєний зеленим перцем, а я – баклажаном. Лузер цілує переможця в пузо. Будь ласка, нехай вони овочі поки не вчать, поки ці спогади свіжі.

***

– Ракель мені каже “por favor, habla mas alto”, а я не можу голосніше говорити.
– а чому?
– Бо у мене отут у вусі сидить хуліган і каже “Don’t! Don’t!”.
– І що це значить?
– Це значить, що він не хоче, щоб я говорив голосніше.
– Дай я подивлюсь на нього у вухо.
– Шось бачиш?
– Бачу, що нема там хулігана. Бачу сни всякі, про пожежну машину і екскаватор…
– А дракона бачиш?
– Не бачу.
– Якщо дракон тут висітиме (у нас висить на люстрі дерев’яний дракон із Кракова), то у мене буде сон, що він літає і всіх нас їсть.
– Це хороший дракон!
– Як його звати?
– Матільда.
– Матільда нас не їстиме? Подивись у вухо.
– Бачу Матільду, вона нікого не їсть…
– Зніми її і дай мені собаку, я триматиму її за лапки.
– Надобраніч.
– Набоданіч. Іди.

Переселився в свою кімнату і тепер хоче засипати тільки сам. Таке відчуття, наче вже женився і з’їхав.


***

Про гендерне.
Я була впевнена, що діти обох статей граються однаковими штуками, якщо їм пропонувати їх одноковою мірою. Грубо кажучи, якщо купити і ляльку і машину, то гратиметься і тим і тим. А те, що у дівчат тільки Барбі, а у хлопців – машини, це – нав’язане.
З часом мої ліберальні прогресивні переконання почали наштовхуватись на реальність.
Перший дзвіночок був коли Лукашу було п’ять місяців. Він саме почав повзати. До того часу у нього було достатньо якихось нейтральнихіграшок до яких він особливого інтересу не виявляв. І тут ми йому принесли на Різдво першу машину. Він з шаленими очами її вхопив і поповз озвучуючи її: вжжжжж….
Хм. Подумала я.
Потім він планомірно просив собі усі види транспорту. Марки машин вивчив раніше за цифри. Цифри погоджується вчити тільки на номерних знаках на вулиці. Вже зараз знає яку він машину хоче. А яку хоче мені. І коли приїде Віка, то він її буде катати на міні-без-криші.
Колись в німецькому готелі ми грались у дитячій кімнаті – я захоплено складала лего-замок зі столиками, стільчиками і.т.д., а Лукаш грався в будівництво залізниці (причому там були тільки рельси, без потяга), незважаючи на всі мої запрошення погратись зі мною. Ми там сиділи дві години в різних кутках.
В іграшковому магазині я намагалась йому впарити Sylvanian Family – це такі офігєнні зайці з купою детальок, страшно мімімішні.
– Мама, це якась фігня!! Подивися, у них навіть машина – рожева!! … А Дід Мороз мені подарує отой великий пістолет??
Дід Мороз пістолет не приніс, у нього були свої плани. Але це не заважає, щоб роль пістолетів виконувала рука. Де він це бачив?
У нас нема телевізора, ми читаємо книжки про романтичні зустрічі їжака і миші.
Реальність, ти руйнуєш мою відсутність гендерних стереотипів.

 

***

Сьогодні в Більбао приїхав Оленчеро – місцевий шахтар-вугляр, який приносить баскським дітям подарунки і частує солодким вугіллям. Треба сказати, що організований приїзд дуже реалістично – спочатку у місті з’являються об’яви коли приїде Оленчеро, для нього перекривають вулиці, для нього відкривають театр (де він ночує) і на наступний передріздвяний день приймає там дітей. Крім того він приїздить і в інші міста, але не в той самий час і день. При таких умовах можна собі дозволити вірити в Оленчеро хоч до двадцяти семи років (далі не знаю як воно). Я з Лукашем сьогодні бігла його зустрічати по вулиці вздовж річки, поки Сашко застряг у пробці. Ми прибігли якраз вчасно – на горизонті з’явилась поліцейська машина, потім побігли пастухи які танцюють дивні танці із прив’язаними до спини залізними дзвонами, потім чортяки які запалювали смолоскипи і кидались петардами. Чортяки бігли поперед Оленчеро з мішками і збирали туди листи від дітей з побажаннями. Лукаш кинув дві листівки. А потім приїхав і сам Оленчеро на стімпанківській коняці, тягнучи за собою здоровенний віз подарунків. Діти вищали як божевільні, дорослі в принципі теж. Над Лукашем стояла якась бабка і весь час казала “Дивися! Дивися! Це ж він! Малий, дивися! Він везе тобі подарунок! Дивися, малий, скоро Різдво!”

– Я там бачив свій подарунок! – сказав Лукаш, приходячи до тями. Цього року він вперше розуміє, що це все для нього.

 

***

– Traer pandereta. – Читає Сашко серед ночі записку зі школи.
– Погугли шо таке пандерета.
– Гугл імеджіз показує, що це бубен.
– Ну це ж не може означати, що треба принести бубен?

А тоді наступного ранку у шкільному дворі чути підозріле тарахкотіння і коли завератаєш за ріг бачиш сюреалістичне видовище – натовп дітей з бубнами.

Можна ще принести в понеділок. Ок. Бубен так бубен.

***

***
– Я сьогодні в школу не йду. – каже Лукаш.
– А чого?
– У мене вихіднікули.

Тепер я знаю як називаються подовжені вихідні.

***
– Я поведу машину!
– А ти не замалий?
– Don’t worry. I am жартінг.

***
Грається із тінню на стіні перед тим як заснути.
– Хеллоу, тінь!
Я: дивись, це – собака, а отак – коза (показую фігури на стіні). А отак собака доганяє козу..гав!
Лукаш (присувається і шепоче) – Хотів сказать, шо коли я хвилююсь, я не можу спати…

Натякнув, що стрьомнуваті ці звірі на стіні.

Сьогодні знов їздили за грибами і нічого не знайшли (крім чотирьох сироїжок). Іспанські ліси дивні. Виглядають так, наче там все має порости грибами, а нічого нема.

***

Сьогодні вперше була з Лукашем в кіно. Дивились якийсь мультик про тварин і горіхи – дуже типовий анімалістичний бойовик. Це проблема повнометражних мультиків – забагато екшену.

О – каже Лукаш – темно тут. Здоровий монітор!!
Да, кажу, трохи більший ніж в айпада..
Спочатку Лукаш з’їв попкорн. Потім випив сік. Потім з’їв цукерку. Потім напився води.
– Шось ще в нас є? – питає.
– Нема, – кажу.
– То шо, пішли вже?

***

– Дивись, мама, корови і овечос.
– А одна як буде?
– Овечо.

Іспансько-англійський суржик називають Spanglish, а у нас ‪#‎Ucrañol
А овечос справді класні. Кожен раз коли бачу ці північноіспанські пейзажі із зеленими схилами над морем і білими цяточками на пагорбах, уявляю як Бог загрібав пригоршні овець з якогось котла і розсипав по горам, сміючись.

Треба ще, ще в Астуріас.

***

Логіка – це страшне.
– Ці сандалі вже старі – каже Лукаш – їх треба віддати старим людям.
Коли він раптово дійшов до цього логічного зв’язку, то став ходити по дому і приглядатись, що ще нам треба віддати старим людям. Крім іншого у список попало пару моїх речей. З одного боку радує, що речення “треба віддати старим” не продовжується реплікою “на, мама”. Але з іншого трохи напрягає, що те, що я вважала стильним knitted oversize хочеться віддати “старим людям”. І не доведеш же малому засранцю, що я це купила у розділі “new arrivals fashion” а не в “80+”.

 

***

Було наївно сподіватись, що у двох інтровертивних соціофобів раптом виросте екстраверт. Ми це помітили ще як тільки Лукаш почав говорити.
– Мама, давай не підемо на майданчик. Там люди!
– Є в басейні дітки? Давай почекаємо поки вони підуть.

На диво в школу йому ходити подобається, але двічі на тиждень не подобається лишатись на обід, бо “там великі дітки зі мною балакають”. Тому двічі на тиждень перед обідом він плаче про що нам розказує.

“До мене підходить Ракель і каже: “Que te pasa, chiquitin?”, а потім підходить Соня і каже “What happened, dear?”
А я нічого не кажу. Я сижу і плакаю.”

Я теж коли я думаю про всякі заходи, то пункт “організований обід” мене завжди напрягає. Бо там великі дітки зі мною балакають, а я повинна підтримувати невимушену бесіду.

Лукаш в школі – мовчун і ще таємний воздихатєль Ар’яне. “У моєї Ар’яне на висках волосся рубіо, а далі – блек…”

“Сьогодні у Лари був день народження і їй всі співали пісню “cumpleaños feliz”, а я нічого не співав, я сидів і чекав торт”.

О, прекрасні дні дитинства без соціальних обов’язків! І мені доводилось бувати на святах, де я б краще нічого не співала, а просто почекала б торт. І головне ніяких внутрішніх переживань чи чемно просто чекати на tarta de chocolate.

***

– Що ви в школі сьогодні робили?
– Грались в утюги.
– Це як?
– Гладили велику тряпку.

А дома Лукаш грався в побачення. В коробку поставив стіл. За стіл посадив легодівчинку. До неї через все ліжко їхав Донателло і віз ікеєвську капусту на машині. Капуста падала, Донателло псіхував, Лукаш побивався разом з ним. Але нарешті Донателло урочисто заніс капусту в коробку, поклав її на стіл і сів поруч з легодівчинкою.
– Хай там побудуть.

Та нехай. Усім хочеться усамітнення. Навіть якщо в дівчинки квадратна фігура, а ти – зелена потворна черепаха.

 

***

Сьогодні Лукаш прийшов з школи з нагеленим волоссям і до вечора кричить “Vamos a fiesta!!!”. Ось воно що. Любов до вечірок і тусні всмоктується з гелем для волосся.
А взагалі школа закінчилась. Шкода, я тільки вивчила імена однокласників.

***

Cьогодні була на перших в житті батьківських зборах. Нарешті завіса над цим таїнством привідкрилась. Показали фотки, розказали чим діти займаються і тоді вчителька каже.
– Так, ну а тепер щодо теми грошей.
У мене такий флешбек зразу (збираємо на штори, вікна, ремонт в учительській…). Яніре продовжує:
– Зараз у нас непрості часи, ми це розуміємо – (але штори треба думаю я), а вона каже – Тому ми все порахували і вирішили, що ми можемо вам повернути 20 євро із тих 40, що ви здавали на початку року.
Всі такі шушушу та ладно, навіщо, а вона – Я розумію, що для деяких сімей ця сума неважлива, але для деяких може бути і важлива, тому щоб не ставити нікого в незручне становище, ніхто від грошей не відмовляєтся.

Я оговталась після соціального шоку, потім підхожу спитати за Лукаша як там він. Кажу:
– Може нам варто вдома говорити трохи іспанською, щоб було вам простіше?
– Не хвилюйтесь, він впорається і ми йому допоможемо. Бережіть рідну мову!