***

По суботам Лукаш, радіючи вихідним, вмикає радіо і гострить олівці. Є в цьому якесь невловиме ретро, якісь спогади з дитинства, де на всіх стінах висіли “брехунці”.
По радіо говорять про Україну і Сирію.

– О, про Україну балакають!
Там кажуть guerra.
А я не бачив.
– А як ми їхали в поїзді з чоловіком?
У нього був великий наплічник.
І він грався з тобою. Ти його бачив?
– Я бачив його. Він їздить на танку!
Класно на танку, вжжж!
– Тільки танки є там де є guerra,
Якої ти не бачив. І що таке guerra?
– По українські guerra – війна.

 

***

Цикл життя і смерті.

– Так я шо, в тебе в животі сидів?
– Ага. Хоч фотку покажу? Диви.
– Ого… А ти в кого сиділа?
– Я в Тані.
– А Таня?
– Таня в бабушки.
– А бабушка?
– Бабушка в бабушки Стєші.
– А де бабушка Стєша?
– Померла. Була старенька і померла.
– А бабушка наша теж старенька?
– Да.
– Так вона що, теж померла?
– Ні, вона з нами.
– А бабушка Стєша ще народиться?

Отакої. Прийшла пора обсудити реінкарнацію.

***

В Лукаша класичний період “а чого?”. А чого? А чого? А чого? Я вже сиджу з відсутнім поглядом, блукаю очима по стіні.
Лукаш добиває: Чого? Чого цей дім цілий? Чого він не кусок?

Чого?

Я винайшла універсальну формулу “бо сьогодні неділя”. Або четвер, понеділок, середа. А середа вона така. В середу цей дом не кусок.

***

Тим часом у нас тут back to 90s. Лукаш в нєдрах нової квартири знайшов бумбокс. Носить на плечі, вмикає радіо, ставить на стіл і танцює.

Танцює він десь так, як його батько. Ніяк.

Нелегке видовище.

Не вимовляє букву ‘р’. Мої улюблені персонажі у нього рибак і робот – їбак і йобот.
Щойно йобот каже:
– Їбак, ми будемо тепер тебе називати їбальник.

Набагато краще. Це до речі новоутворення, на пекаря він каже пекарник.

***

Епопея з переїздом продовжується. Я сьогодні цілий день звонила і просила всяких Альберто, Бернардо, Фернандо, Хуанів, Марівікторій, Хосе здати мені гараж. Одного навіть звали Хосе Ігнасіо (ану, у кого така ж хороша пам’ять на імена з серіалів початку дев’яностих).

І коли я ввечері в отупінні відкинулась на спинку дивана підійшов Лукаш і каже:
– Ну зате ти не носиш перуку….

І справді. Зате я не ношу перуку! Ура!

***

– Як українською буде “el mar”? – якось спитав знайомий іспанець.
– Море.
– Шо просто “море”? Не “ель море?” Як це? – Йому це здалось дивним і смішним. Слова без артиклів!

Тепер у мене під боком є малий, якому деякі слова без артиклів теж дивні і смішні. Тому у нас так – лос грабльос, лос нарукавнікос і ель шампунь.

 

***

Граємось з Лукашем в продавця морозива.
Містер Бернс продає морозиво. Я граюсь за діда Сімпсона (я завжди граюсь за діда Сімпсона…)
– Буенос діас! Дайте морозива будь ласка, я такий старий, мені треба освіжитись… – кажу я-дід. – Можна в одному стаканчику комбінувати два смаки?
– Ні. Комбінувати два смаки можу тільки для поліцейського. – каже Лукаш-містер Бернс.

Всюди одне й те ж. Корупція, ізиді!

***

Діалоги перед сном.

– Жень, заглянь що там у мене в вусі.
– Бачу велосипед жовтий, буде тобі снитись.. – доповідаю дивлячись в Лукашеве вухо.
– Хочеш гляну що в тебе?
– Давай.
– Я нічого не бачу. (сочувствєнно) – Мама, у тебе пуста голова.

Здавалось би, що тут далі казати. Але я не здаюсь:
– Не може бути! Подивись краще!
(дивиться)
– Ладно – каже снісходітєльно – бачу. Бачу кажанів.

Кажете таракани у вас в голові. Пфф. У мене кажани.

***

Побудували з піску парковку. На горі коло парковки сидить велетенська черепаха і дере по два євро за в’їзд. Капіталістичні ігри загнівающєго запада…

– А тепер – каже Лукаш – побудуєм тортурний зал! Теж щоб платний! (цікава ідея до речі)
– Та не тортурний, а тренажерний. – пояснюю.
– Тренажерний бо жерти?
– В принципі, да…

 

***

Про минуле

Лукаш: “Давно-давно коли не було машин, конів і будинких, всі люди літали на helicopters і жили в палатках”

Порядок був, а не то шо січас (с)

 

***

 

З майже чотирирічним чувачком можна вже сидіти в барі на набережній і триндіти про життя. Наприклад, є таке баскське чоловіче ім’я – Горка. І я казала ще як тільки Лукаш народився, що колись він це спитає.

– А чого мене не звати Горка?
– Бо ми тебе назвали інакше.
– А давай я буду Горка. Тільки не як горка на дитячому майданчику, а як мій вчитель – Горка.
– Ну давай. Горка, дай мені свою склянку.
– Мабуть, не треба прямо сьогодні.
– Окей…
Повз проходять дівчата. Ми сидимо напроти пляжу.
– Лукаше, як тобі такі дівчата?
– Нормальні. Ота дівчина дуже худа.
– Ага, але гарна, нє?
– Да, гарна. Тільки мені всякі подобаються. Такі не худі теж гарні.
– Даа, не худі є теж класні.
– Такі великі (показує об’єми).
– Ага, – кажу, – великі є дуже гарні.
– Тіки ти не велика…
– Та я знаю…
– Але гарна.
– Дякую.
– А papa Alexander великий.
– Високий.
– Отакиииий! Бо коли сеньйор великий, то це не дуже гарно.
– Та чо. Всякі гарні.
– Ні, це дуже страшно.
– А коли дівчата великі не страшно?
– Так, Женя, всьо, я слухаю музику.

І ми сидим слухаєм ретро попсу tengo la camisa negra.
– Про що він співає, Лукаше?
– Співає, що в нього рубашка – блек.
– Окей…

До певних моментів є свій саундтрек. Цю пісню про рубашку блек я вивчила напам’ять, коли ми жили напроти площі і танці на вулиці були до шостої ранку. Тепер я чую, що тут латиноамериканський акцент.

І якщо ви думаєте – посилає ж боженька людям діток, сидять в барі триндять, то другу половину дня Лукаш істерично верещав і кидався речами з ціллю все потрощити і завдати батькам максимальних увєчій. А я сміялась і тікала з визгом. Непедагогічно, мабуть. Нехай…

***

– Лукаше, чого ви не спите, а говорите?
– Ми не говоримо, ми читайом книжку про дурних людей які нічого не роблють, а тільки розказують.

Пішла глянути що за книжка. Виявилось “Українські Прислів’я”. Хм.

***

ри роки тренувань з мінімонстром і ти відрощуєш собі такий дзен, що отак от бєзмятєжно дивишся на те, як твоя дитина в ресторані розбила пляшку. Пляшка з-під води, тому ця бєзмятєжность не пов’язана з vino casero. Ти просто дивишся на скельця, що мило переливаються на сонці, натренованим оком шукаєш на малих руках і ногах травми і, не знаходячи їх, просто милуєшся скельцями і думаєш – йога? Хелл, ноу. Три роки практики.

Але треба взяти де уваги, що дія відбувається в Неаполі, тому офіціант побачивши що Лукаш збирається заплакати через пляшку миттю прилітає на терасу і витанцьовує перед ним, міряє його окуляри, кривляється. Ти дивишся на нього так само бєзмятєжно, милуєшся сценою. Офіціант хапає розбиту пляшку за вцілівшу частину і гепає її ще раз об землю з реготом. Лукаш сміється. Все, тепер небо не впаде на землю. Всі діти в межах його погляду щасливі.

У південній Європі традиційно індекс щастя вищий. Я абсолютно впевнена, що це через їхнє відношення до дітей. В аеропорту жінка (солярій, силікон, блонд) у якої будинок 600 метрів квадратних під Римом, а сім’я в Лондоні дивиться на Лукаша і каже – я пам’ятаю свого Але, як він бігав з точно таким волоссям яке розвівалось на вітрі… Зараз він вже трошки старший. Йому завтра буде тридцять п’ять.

– Просто діти повинні знати, що вони loved by everyone in this world. – каже вона.

Тут навіть підлітки-готи посміхаються дитині і кажуть – che bello bimbo! Просто тому, що діти повинні знати, що вони loved.

З таких долюблених дітей виростають щасливі люди.

***

Через день перед сном я розказую Лукашу казку. Казка за замовленням. Дід Панас в ефірі. Казки всі одноманітні. Зараз у нас серіал про краба-шопоголіка. І мене цей сюжет вже дістав.

– Розкажи про краба який купує матрас!
Ну, короче, жив-був краб і стало йому твердо спати на камінні. Виліз він на берег, а там чувак сидить, в телефон тупить. І краб каже – чувак, в тебе є акаунт на амазоні? Замов мені матрас.
– Так сорок євро коштує.
Ну краб продав перлину своєї жінки-ракушки, віддав чуваку, той дав йому здачу, поміряли каміння, прийшов доставщик з амазона, краб підписався і постелив матрас собі на каміння. Кінець!

І за такою схемою протягом місяця краб собі повністю обставив свою хату із каміння (ложе кам’яне, свічку кам’яну). Краб шопінг addicted, він вже скупив весь асортимент ікеї.
І от сьогодні я вирішила розірвати це замкнене коло.

– Розкажи мені про краба, який купиииввв…
– Слухай, давай я краще тобі розкажу історію про чарівну пляшечку! (не питайте)
– Добре! (ура-ура) Розкажи тоді мені як чарівна пляшечка купила матрас! (фейспалм-фейспалм)

Короче, поки чарівна пляшечка собі не обставить квартиру… Це до серпня, мінімум.

PS Якщо ви думаєте – ну що за дивні казки, то вам нема з чим порівнювати.

– А що тобі папа розказував?
– Як дракон пожер усіх людей і для того, щоб він всіх витошнив йому закинули до пащі треновану кішку, яка його дряпала зсередини і викликала рвотний рефлекс.

От де треш і угар. Краб. Пфф.