Сьогодні бачив новину, що головний книжковий хіт в Китаї зараз — це Джойсівські “Поминки за Фіннеганом”, китайці розбирають книги як гарячі пиріжки. Сам я не зміг прочитати Поминки. Я не зміг навіть полюбити Улісс. Років п’ять тому, коли я його читав, “Улісс” здався мені заумним і переоціненим. В той же час, багато людей дуже високо оцінюють Джойса і ці дві його робити.

Питання в тому чи це я може просто недоріс до розуміння Джойса чи дійсно Джойс не настільки крутий як вважається.

Можливо я відкрию Улісс через п’ять років і він стане моєю улюбленною книгою?

Чомусь в суспільстві нормально казати “Йому 14, він ще не доріс до розуміння Маркеса”, а “Йому 28, він ще не доріс до розуміння Воннегута” уже якось і не дуже зручно. Хоча хіба людина не продовжує розвиватися після 18? Чи після 21? Який би був взагалі сенс жити якби люди досягали свого інтелектуального піку в рік повноліття? В повноліття більшість не розуміє, що дуже часто їх “тупо” це не вираження власної критичної думки, а лиш свідчення недостатнього розуміння. Це звичайно відноситься не лише до літератури; але й до мистецтва, музики, ідей, архітектури. Чого завгодно.