На вулиці реве мала дівчинка. Мама з татом її тягнуть від машинки де вона судячи з їх втомлених облич хоче кататись втрьохсоте. З ресторану вибігає барменша – Аделія! На тебе дивляться волхви!

Аделія, шовкові банти, лаковані туфлі, плаття в ретро трояндах піджимає губу, ослабляє мертву хватку, спопеляє поглядом барменшу, потім батьків і йде геть, думаючи “довбані волхви, коли вони вже принесуть свої грьобані подарунки і відстануть”. Згадую часи як перед школою я Лукашу розказувала, що на даху сидить святий Миколай і дивиться як діти йдуть в школу. Засідав він там ще з вересня.

Ми з Лукашем заходимо в бар.
– Мальчік, – кажу, – поцілуй свою маму.
Мальчік соває ногами.
– На тебе дивляться волхви!

Уха-ха-ха. І так до шостого січня. Шантаж, примусове цілування, вот ето всьо. Наближається свято!

***

Сьогодні традиційно їздили в Більбао зустрічати баскського діда Мороза – суворого Оленчеро, який живе в горах і неслухняним дітям приносить вугілля. Я вже писала минулого року, що я б і досі в нього вірила, настільки реалістично тут обставлене це дійство – в газетах пишуть коли прибуває Оленчеро і він реально прибуває і проїжджає по місту і до Різдва живе у місцевому театрі.

Лукаш написав Оленчеро листа, і віддав його прихвостням які біжать за Оленчеро з вогнями і регочуть. В листі було написано “Hola, svitilky для вєліка щоб NормалNo бачить вночі, Gracias, Lucas”. Не знаю як вони там розберуть замовлення, але світілка буде вже післязавтра. Лукаш страшно соромився давати листа і взагалі насторожено ставився до всієї цієї феєрії. І вже ввечері, коли ми йшли вздовж річки я спитала “Що тобі найбільше сподобалось сьогодні?”
І він сказав: Трамвай.

І пішов вперед, рахуючи щось на пальцях. Потім обернувся і сказав “Чотири!” Чотири рази він сьогодні побачив благословенний трамвай.

 

***

З Лукашевого ucrañol у мене два улюблені слова. Дібухар іспанською малювати, рекохер – збирати.

Дивиться фотку з парку: “О, це я тут маленький. Рекохаю листочки.”

– Лукаше, що там в школі робили?
– Дібухали…

 

***

Хованки.

– Ти сиди тут і контай до десяти, а я буду ескондаться, потім йди мене бускар, тільки сільвай, щоб я не асустався.

Колись я радувалась, що Лукаш зовсім не змішує мови. Тепер кажу – Лукаш не змішуй всі слова підряд, а він – Добре, Женя, я тільки трошки помесклаю.