***

Кириленко нервово ходив по кабінету, встеленому красним ковром. – Шо їм треба? – звучало у нього в голові – Чого вони причепились? Я ж культурний.
В’ячеслав Анатолійович зупинився в роздумах перед картиною на стіні кабінету. На картині був зображений козак у приступі гопака. – Я люблю картіни – пошепки казав Кириленко – Люблю Україну, солов’їну мову. І взагалі люблю все культурне і красіве. Чого вони?
– Радника до мене! – раптом закричав Кириленко і на всякий случай узявся за булаву, яка лежала у нього за стєклом в серванті.
– Слухаю, В’ячеславе Анатолійовичу! – прокричав радник з приймальні з підкреслено українським прононсом.
– Де ваші шаровари? Чого без шароварів, це все через вас, шаройобітєсь тут без шароварів!
– Перепрошую, я свої постірав і вони полиняли.
– Нема цьому виправдання! Хай вони будуть брудні, у пилюці, шаровари це бойовий одяг. Кстаті, красіво. – Задумався Кириленко – Ларіса! – крикнув у приймальню. – Запишіть оце про шаровари! Скажу на нараді…
– Харашо, Вячеслав Анатольєвіч! Тут кстаті картіни прінєслі.
Входить Ларіса напєрєвєс із картинами. На картинах білі хатки із садочками.
– Оцю хатку уберіть, у неї стіна грязна. Це не по-українські. Як там писав Шевченко? У садках біліють хатки, скрізь ставочки по селі…
– Так можна просто подкрасіть карєктором – пропонує Ларіса.
– Подкрасьте тоді, чого стоїте. – сказав Кириленко з плохо скриваємим роздратуванням. – І розпєчатайте мені оту петицію проти мене. – із відчаєм сказав міністр.
– О боже, нащо це вам? – Ларіса і Радник вскинули руки в мольбє.
– Підпишу. – Сказав Кириленко рішуче і опустився в крісло оббите шкірою.
– Так там в інтернетє нада!
– Та шучу я. – з досадою відповів міністр. Кросворд мені розпечатайте.

***

В кабінеті мністра тяжкі оксамитові штори були закриті.

– Ой, Вячєслав Анатольєіч, нє пєрєключайтє, щас же уж Іпполіт прійдьот! – завищала раптом Ларіса, а дві бухгалтерші на присувних стільцях замахали руками, витираючи сльози сміху. – Ой, німагу, це ж ще про залівну рибу не було? – Щас, щас, буде! Ой щас…

Міністр посміхнувся і нажав пробєлом на паузу.
– Так шо, дівчата, у білий чи чорний список?
– В бєлий, в бєлий адназначна! – рішуче викрикнула бухлатерша Іріна Гнатовна.
– Щас ще Валєра принесе остальні діски, уже «Москва слєзам нє вєріт» докачалося. Для винесення рішення комісії, так сказать. – Сказав Кириленко і прокашлявся.
– А шо за Валєра? –бухгалтерша підняла брови.
– Та новий етот, как єго спєціаліст… – відповіла Ларіса – Вячєслав Анатоліч, как єго должность?
– Спеціаліст з нано тєхнологій і рутрекєру. – відказав Кириленко насупившись.
– Забиваю всьо врємя…
– У мене тут ще список усіх акторів, дівчата, не розслабляйтесь, треба всіх разсортіровать. – Міністр нахмурився.
– Мнє прям жалко как ви с Тализіной! Она в етой сценє гєніальная!
– Ірина Гнатовна, батьківщина понад усе.

‪#‎прачєчна

 

Кириленко прокинувся в поганому настрої. По-перше, ізжога. По-друге, Ларіса розпечатала петицію. «Призначити компетентного» – прочитав міністр і подивився у вікно. За вікном незвично для листопада світило сонце. Один промінь пробивався крізь щілинку між важкими оксамитовими шторами кольору бордо.
– Ларіса, закрий вікна, сонце б’є! – крикнув Кириленко в приймальню.
Вбігає секретарка і поспіхом закриває штори.
– Стока пилі в етіх шторах – каже Ларіса, – постірать би іх уже.
– Та хай висять – каже мінстр – гарно ж. Як в тєатрі.
Кириленко набирає номер радника: Федір Іванович, шо значить компетентний?..То єсть як це?.. Так а я шо, не розбираюсь? ..
– Шо гаваріт? – питає Ларіса, роздивляючись нігті.
– Раду каже треба.
– Єму всьо только раду, єсть же уже рада.
– Ларіса, іди уже отсюда. То верховна рада, а це буде – громадська.
– Гаварю вам, Вячєслав Анатольєвіч, он просто хочєт сєбє мєстєчко нагрєть. Он же раднік, потому і раду хочєт вам, шоб самому там радіть.

Тє же в кабінеті робочої наради. Радник Федір Іванович суєтліво бігає поміж стільцями. На стільцях сидять якісь люди, розглядаючи ліпнину на стелі. Кириленко сидить во главє овального столу і чухає одне з підборідь.
– Дозвольте розпочати засідання. – каже радник урочистим голосом – в сучасному світі, на рубежі століть, культура не може лишатись осторонь викликів сьогодення…
– Хто ці люди, Федір Іванович? – роздратовано перебиває Кириленко.
– Дозвольте представити – Гарік, союз азербайджанців України.
Чоловік в шкіряній куртці встає з-за столу – Я танцеваль ансамбль азербайджан, і тут харошій чілавек Федзя Івановна, говоріт – рада і разнообразіє…
– Дякую, Гарік – поспішно каже радник.
– Мене звати Валентина Іванівна – встає пані з пишними грудьми, обтягнутими блискучою кофтою – я – головний редактор журналу «Мораль». Всюди голі, всюди трясуть усим, понамальовують таке що аж дивиця страшно, ми викриваємо аморальне суспільство на сторінках журналу.
– Нічо ви не викриваєте! – раптом скрикнула блондинка із завивкою, котра сиділа біля гагауза. – Я – голова організації Мораль і духовність. Без духовності вам не викрити нічого! І взагалі ви собі взяли ті гроші, що вам давали на прінтер в минулому році! Мені Свєта розказала!
– Валентина Іванівна, я не казала! – скрикнула молода дівчина і в сльозах вибігла з кабінету.
-Та це Свєта з асоціації бібліотекарів Вінничини, істєрічка… – сказав чоловік з вусами які росли аж по шиї і з’єднувались із волоссям на грудях.
– А ви откуда? – Спитала Валентина Іванівна.
– Валерій Тодосійович, товариство Тарасовий Заповіт, радий знайомству.
– Давайте помолимось! – сказав чоловік у білій сорочці і краватці.
– Ці адвентісти сьомого дня достали, – шо не збори, зразу моляться… – прошепотів радник міністру на вухо. Кириленко встав і опустив очі додолу. Йшла молитва.

***
– Я слухаю, пане прем’єр, так.. я знаю. Дуже різноманітна рада. Так. Є німці, євреї і нехристі тоже є, багато всякої. І ще ці, неповноцінні всякі. Добре, не буду так казать. Я більше не буду. Добре, запомнив – мусульмани і інваліди. Є, все є. Всі страшно культурні. Пробачте, як хто? Як хто? Га? – Кириленко подивився на телефон, що потух і поклав в кишеню.
– Шо гаваріт? – каже Ларіса, збираючи сумку.
– Каже, шо я як Джастін Трюдо
– Як хто?
– Хто-хто. Піхто.
– Хто?
– Та хто. Трюдо. В енциклопедії подивись. Дура дурой.

 

 

Який сором… Мешканці вулиці Нової в Івано-Франківську запідозрили відкриття хоспісу поряд і протестують. Який безпробудний сором.

Весь час, за будь-якої нагоди я питаю себе – ну чому? Чому так склалось, що тут, у них – так, у нас в Україні все інакше.. Думаю про те, що ми постколоніальне суспільство з численними колотими, різаними ранами і тепер ще з кульовими пораненнями, ми вже неодноразово підірвались на мінах, у нас посттравматичний синдром, нас десятки років вбивала івбиває корупція. Потім я думаю що Іспанія не набагато пізніше від нас вирвалась з-під тоталітарного режиму, тут журналісти на руках із чужими дітьми тікали через міст у Францію і батьки їх віддавали, бо вдома – нестерпно.

То чому ми так відстали в прийнятті інакшості? Чому тут всі можуть ходити за руки і обійматись (і на Пласа Майор в Мадриді їх ніхто за це не битиме точно так як і не битиме в забутому селі) чому старі люди лишаються інтегрованими в суспільство, чому малі діти всюди бажані гості, а інваліди живуть звичайним життям?

І треба було мені отримати цю можливість попрацювати декілька місяців з дітьми, щоб зрозуміти де відповідь. Звичайно, вона в дітях. У мене в групах є троє “незвичайних” дітей. Так, вони не встигають за програмами, вони повільні, мені з ними трохи стрьомно. Але якби ви бачили як інші діти до них ставляться. В групових завданнях, в іграх. Без підкресленої ввічливості, вдаваної зацікавленості, відсторонення – вони їх вважають…. нормальними.

І я в них вчусь, бо моя школа мене цьому не навчила зовсім, моя країна зробила все, щоб я не бачила цієї інакшості, щоб ці всі люди були ізольованими. Мене позбавили ширшого погляду на світ, загнали у рамки уявної нормальності, смертних гріхів чи ще якихось уявних правил. Тому я вчусь у них, семирічних і шестирічних, у підлітків і чотирирічних. Вони про нормальність знають більше ніж я.

А це виступ Ліни Чендарової у ВР сьогодні.

***

Як виглядає ваша стрічка. Дещо про стилістику – наприклад, новина – в Київ приїхав Байден.

УП: Завтра дефолту можливо не буде – їде Байден

ТСН: Двоє безхатченків згоріли заживо поки в Києві перебував з візитом Джо Байден

ФБ-експєрт «Перемога» – Визит Джо Байдена будет иметь огромные последствия для всего континента. Да что там греха таить – для планеты, для вселенной, для пространственно-временного континуума. Во-первых, Украина получит дохренища, просто горы бабла. Во-вторых, президент держит руку на пульсе, а премьер прекрасно общается на английском. Поверьте мне, Путин уже бегает в бешенстве по Кремлю. И опять же – я бы не исключал вариант, что время потечет вспять.

ФБ-експєрт «Зрада» – Давайте, плескайте в долоні американському спонсору зрадницького режиму, голосніше радійте, Пєця з вас посміється. 190 мільйонів? Чекайте шоколадок з новими смаками, більше горіхів, бля, більше кураги.

ФБ-експєрт «Повірений» – Надёжные источники только что подтвердили информацию, что Джо Байден приземлился в Борисполе. Приближенные лица сообщают, что на его лице блуждает улыбка, но глаза при этом необычно холодны (мои американские источники подтвердят). Вице-президент встретится не только с высшими чиновниками, но и с кое-кем другим. И скажете мне потом, что я был неправ!

ФБ-експєрт «Конспіролог» – Насправді очевидно, що Байден їде зовсім не для того, щоб дружньо пожурити своїх українських підопічних. Всі ми знаємо, що Україна досі лишається виробником надпотужних двигунів для авіагалузі. І дуже скоро українці бомбитимуть російські бази в Сирії прямо з космосу.

ФБ-мудак – Содомія – це гріх! Не гріх про це нагадати Байдену!!!! Шануймось, кохаймо жінок, бережімо українські цінності і трипільську культуру!! Мудаки, ушльопки, підараси!

ФБ-друг «Загадковий» – checked in at Boryspil Airpot Feeling Curious Meeting Biden

ФБ-друг «Щас начнется» – ну вот дальнобои сейчас дадут жару и у них там щас все начнется, держим кулаки, Байден – только звено в этой цепи, Путин будет свергнут, аллилуйя.

ФБ-подруга «Томная»: Я нє понімаю к чєму ета показуха, всюду зло, будьте добрєє, просто насладітєсь ароматним кофє на подоконнікє, виключітє вашего Байдена, втяните носом предновогоднее волшебство

 

***

Хороше кіно.

http://www.imdb.com/title/tt1504320/

Думаю, можна було б зняти щось таке про Україну. Накидала вступ до сценарію.

Спочатку великим планом масивні двері, потім камера заглядає в кімнату. Там сидять дві жінки, обидві з заплетеною косою різного дизайну.

– Повторіть, будь ласка, ще раз – «Коаліція».
– Кааліція.
– Ні, отак – «кОаліція» – проартикулювала Софія Полікарпівна.
– Кааліція.
– Ну, дивіться, це як другий склад у слова «кокошнік». Скажіть «кокошнік».
– Какошнік.
– Отак, а тепер відкиньте перший склад і скажіть «коаліція». Як наче ви хочете сказати кокошнік без першого складу.
– Сафія Палікарпівна, я вас прасила без правил. Без ацих «прикметник», «перший склад»..

 

***

Я не знаю чому всі наїжджали на колотнечу із Дартом Вейдером і Чубакою в Одесі. Я наприклад вперше за довгі роки читала на всіх новинних каналах щось позитивне про Україну. В американському шоу теж казали – зазвичай, Україна це як апендикс, не знаєш де вона знаходиться аж поки там не станеться щось жахливе. Але нарешті сталось щось позитивне! Це робота мінстеця по-моєму. Тільки нехай не Кириленко втілює, бо вже уявляю Дарта Вейдера в шароварах, на звітному концерті за півріччя.