Давно хотіла написати що я думаю про ранній розвиток дітей і “после трех уже поздно”. Є багато книг і методик як виховати генія, в США у вісімедсятих це було масове божевілля. Мабуть, тисячі жінок тоді страждали комплексом “я погана мама, я не вчу дитину картинам Матіса…” Наприклад, Сесіль Лупан у своїй книзі пропонує чіткі схеми занять, розклад коли вчити течії в скульптурі, архітектурні стилі і таке інше. Для дитини – це просто гра яка часом набридає і яка чомусь дуже важлива для мами. Для мами – це повноцінна робота, це дванадцятигодинний робочий день покладений на те, щоб у три роки твоє чадо бойко називало картини Гогена. Насправді, дитині абсолютно всеодно що вчити – чи показувати йому щодня на татові кросівки і казати – АДІДАС, сорок шостий. Чи показувати на картину і казати “Гоген. Христос в Гетсиманському саду.” І те і інше це тренування вибудовувати зв’язок “картинка-визначення”. І діти цим займаються щодня з першого дня життя без вашої допомоги. Я спробувала Лукашу показувати слова – він з легкістю їх запам’ятовує, дещо впізнає в книжках, дещо на вивісках. Тобто навчити читати дитину – не проблема. Тільки читатиме він тільки технічно. А в читанні головне усвідомлення прочитаного. Я переконана, що до певного віку (з невеликими коливаннями) дитина незріла для сприйняття інформації наповну. Інакше кажучи, можна навчити дитину називати усіх гетьманів разом з роками їх народження або читати на пам’ять Енеїду. Тільки і те і інше буде просто тренуванням пам’яті, яку можна тренувати цікавіше для нього, граючись в лего. Треба не лінуватись говорити, пояснювати, придумувати, дивитись на жуків, місити тісто і змалечку говорити як з дорослим. Коли народився Лукаш я якось просто на нього дивилась і не особливо шарила як з ним спілкуватись. Сашко з ним говорив просто лагідно. А потім приїхалаVictoria Kish і почала говорити з одномісячним Лукашем як з дорослим. І я так до цього звикла, що і зараз просто з ним обговорюю всякі теми як з членом сім’ї. Ну, це мені зовсім не заважає казати, що тріщина на стіні від того, що вночі приходив носоріг а в автоматі для цукерок живуть автоматогноми з рукокрюками.

Єдине до чого я докладаю спеціальних зусиль (читаю і часом говорю) – це мова. Бо реально змалку це береться дуже легко. Живучи в тісному світі я рада, що це робила і Лукаш в три може порозумітись з англомовними людьми.

Тому ці всі розмови хто який геніальний був в дитинстві, це – пустота, яка ні про що не говорить. Ось переді мною людина і я суджу по ній, яка вона тепер, яка вона в дружбі, в роботі і наскільки з нею цікаво. Мені нецікаво чи говорила вона в рік повними реченнями і чи читала в два. Геніальність залежить не від раннього розвитку. Не від того у скільки років хто читав і зі скількох говорив. Не від того хто в скільки почав повзати, ходити і грати на скрипці. Геніальність – це іскра. Рідкісне явище і, на жаль, не завжди хороше для долі. Завдання батьків – виховати щасливу, життєрадісну дитину, щоб їй класно жилось. Долюбити її, дообнімати. Гоген почекає.