річка в Дуранго

Коли я бачу гарне відображення чого завгодно в воді, я відразу біжу фоткати. У деяких людей це викликає подив, проте я думаю така моя поведінка легко пояснюється моїм нелегким дитинством.

Відбулося воно в Черкасах, на березі Дніпра. Дніпро в Черкасах, це шось таке що десь є, але якого ніхто не бачить, лише влітку туди ходять купатися ті, кому не пощастило вибратися на море.
Навіть район біля Дніпра, Митниця, і та побудована так, щоб жителям не дісталося жодної переваги прибрежного життя, ніяких тобі набережних чи кафешок з терасами. Пісок, зелена вода і трохи кафе з Боярскім із метрових динаміків. Місто на річці без річки.

Через таку дитячу обділенність і в той же час вплив пропагованого в школі образу великого і могутнього Дніпра, знаймоство з дружніми і приємними річками в інших містах для мене стало чимось на зразок божественного просвітлення (якби я після Черкас, не дай Боже, поїхав одразу в Венецію, то точно кажу від радості би впав на коліна і цілував воду). Зараз досі лишається певне захоплення перед річками, морями, океанами. Навіть ставок, якщо він достатньо великий, це вже прекрасно як на мене. А якщо в ньому ще щось відображається, то взагалі більше нічого й не треба – сиди і фоткай.


парламент в гаазі

Венеція взимку