У багатьох сферах життя і особливо в політиці основним принципом сприйняття будь-якої інформації має бути скептицизм.

Не можна нікому вірити. Все що кажуть публічні люди має бути проведене через потрійний булшит-фільтр. Хто автор інформації? Кому ця інформація вигідна? Наскільки вона може бути вірогідна?

Не можна нічому вірити. Якщо політик відкрито і хоробро каже щось, з чим ви погоджуєтесь — це не значить, що він розумний, це значить, що ви — його цільова аудиторія. Політик передусім працює на себе (всюди, в Україні, в Європі, в Америці). Все що він каже, має розцінюватися як засіб для досягнення його власних цілей. Цілі політика можуть збігатися з вашими цілями. Але якщо політик навіть десяток раз вас переконав в своїй адекватності, це не причина перестати в ньому сумніватися.

HE IS NOT

Відносини з політиком не мають бути відносинами за принципами син—батько чи вірянин—священник. Це мають бути відносини клієнт—п’яний сантехнік. Те що Толя цей раз нормально перемонтував вам труби і майже не пив, зовсім не значить, що буквально завтра він не нап’ється і не наблює вам в колодязь.

Так само і ваш найулюбленіший, найрозумніший, найприємніший політичний діяч. Він — Толя.

Оце всі бажання “сильної руки”, “бацьки”, “команданте” і т.д. і т.п., це все від небажання думати. Це делегування функцій власного мозку комусь іншому. Позбавившись необхідності думати, індивідуум дозволяє “розгрузити мозок” і цілком насолодитися улюбленими серіалами про тупих вчених чи розумних ментів.

Думайте, йоптить.