Читав недавно статтю про те, що раніше (майже до 19 століття) в Європі люди не спали вночі вісім (чи скільки там) годин підряд, а розбивали сон на два сегменти. Спали спочатку чотири години, потім прокидалися, читали, писали листи, займалися коханням, їли і знову лягали спати на чотири години до ранку. Такий сон наче більш еволюційно виправданий: менше шансів було бути з’їденим вовками, коли багаття потухло. В середні віки вже просто не було чого робити поки темно. В молитовниках 15-го століття навіть були спеціальні молитви для годин між снами. Подвійний сон згадується і в Доні Кіхоті Сервантеса:

Cumplió don Quijote con la naturaleza durmiendo el primer sueño, sin dar lugar al segundo; bien al revés de Sancho, que nunca tuvo segundo, porque le duraba el sueño desde la noche hasta la mañana.

Санчо Панса був прогресивним мужиком.