Недавно подивився два позаминулорічних фільма: Boyhood і Birdman.

Обидва фільми використовують засоби поза межами звичного кіно.

В Бьордмені, Майкл Кітон грає пристаркуватого актора, що намагається запустити свою першу бродвейську виставу. А для публіки він відомий лише своєю роллю Бьордмана, яку він зіграв двадцять років тому. Прикол в тому, що Майкл Кітон, двадцять років тому зіграв Бетмена. Така паралель, безсумнівно, надає фільму додаткових змістів.

В Бойхуд актори по-справжньому старіють-дорослішають. І здавалось би такої фічі недостатньо, щоб на ній побудувати фільм, але виявляється — достатньо. Реально додає чогось нового.

Хочеться більше таких фільмів.