У звіті про Лукашеві успіхи в школі написано, що, визнаючи матір Божу, хлопчик не визнає цифри. Для гри в схованки він рахує так:
– десять…вісім…тринадцять…чотири…два…Йду!

– Лукаше, зроби ласку, порахуй ці бісові яблука.
– Один, два…(дивиться в вікно) двадцять п’ять…

– Ну дивися, у мене чотири апельсини. Я тобі віддала два. Скільки у мене лишилось?
– (з надією в голосі) вісімнадцять?

– Порахуй скільки свічок я запалила.
– Скільки? Я бачив квітку жовту. Вона називається кульбабка, данделіон, diente de león… diente de león значить зуб лева, але так називається квіточка. Дуже гарна.

 

***

Отак подивишся на нього і думаєш – ну до чого чемний джентльмен!

Зранку йдем в школу. Валить дощ. Спускаємось в гараж і я, сонна, раптом натиснула кнопку ліфта. Хоча за ритуалом її натискає Лукаш. Взагалі поріг ниття зранку у нього дуже низький (у мене до речі теж). Тому зразу почалось – ииии, кнопка-а-а-а… І так всю дорогу в школу – ииии, кнопка-а-а… В стані ниття віддавати в школу – дуже небажано. Обіцянки цукерок, велосипедів, вмовляння і погрози не працюють. Щоб розрулити ситуацію у мене є рівно хвилина до дзвінка.

І тут, увага, висший пілотаж.

– Слухай, – кажу, – як англійською буде кнопка?
– Butt-o-o-on…
– А як англійською буде пуп?
– Belly-butt-o-o-on…
– Лукаш, я – ліфт. І поки ти не натиснеш на кнопку я нікуди не йду. – я зупиняюсь, повз нас біжать школярі, йде дощ.
– Підніми футболку… – просить.

“Мене тут ніхто не знає, я скоро звідси поїду і взагалі зря прес качаю чи що” думаю я і піднімаю футболку. Лукаш нажимає на belly-button і біжить в клас, хохоча. Йде дощ. Я опускаю футболку і йду з двору переможцем. Я – ліфт.

***
Вчора перед сном читаємо книжку про «Куди зникло море» – там багато всяких імен і подій, я стараюсь театрально всіх озвучувати. Читаю, читаю з душею. Лукаш підсувається і каже на вухо «А давай краще поцілуємся?»
І справді.

***
В суботу в машині. Темно. Ми думаємо, що малий засипає. Говоримо пошепки. Раптом ззаду питання: «А собаки – люди?»
Лічно я сказала, що да. Іноді навіть більше люди ніж самі люди.

 

***

Кажуть, в Україні знову сніг.
Згадаймо класику. Правда, я для Лукаша замінила фінал.

Білі мухи налетіли —
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.

— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати.
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.

Можна було й без Кіндрата
Так куди ліпить санчата
Петрик, Галя можуть спать
Риму робить тут Кіндрат

 

***

Отримали сьогодні звіт про Лукашеві успіхи в школі. Кажуть адаптувався прекрасно. Так адаптувався, що почав лупити дітей. Ну, це таке. Хто тут без гріха?
До речі про гріхи. У звіті подані успіхи із занять релігією. Ми дізнались, що Лукаш визнає Бога як отця творця, а також цінить Марію як матір Ісуса і нашу… :))
У класі є китаянка. Цікаво як на цей звіт відреагують її батьки?
– Доця, це то саме шо Будда тільки з бородою…
Це якщо вони не конфуціанці.