Skip to Content

Читати

Марсіанин

“Марсіанин” Енді Вейра — чудовий.

Це як випуск what if на чотириста сторінок. Питання: “А що було б якби людина випадково лишилася на Марсі сама?”.

Книга — це журнал астронавта день за днем. Написана легко і читається швидко.

Роман розумний, дотепний і максимально наближений до реальності. Дуже приємно читати таку реалістичну фантастику. Рекомендую!

martian

Ще дуже рекомендую почитати абсолютно прекрасну коротку історію того ж автора: The Egg. Пару сторінок лише.

Цікаво що на вікіпедії книгу називають “Марсіанин“, а фільм — “Марсіянин“. Взагалі ад. На плакаті, що на вікіпедії написано “Поверни його додому”. Хто поверни? Перекладачі – ідіоти, хоч би у росіян підглянули, вони-то правильно написали.

Хижа з портретами

Одного разу після довгого полювання, сутінки застали мисливця в самій хащі лісу. Він зрозумів, що заблукав, і вирішив іти в одному напрямку поки не набреде на щось. Після декількох годин він натрапив на невелику поляну з одинокою хижою. Розуміючи, що з лісу він сьогодні не вийде, мисливець вирішив заночувати в будинку. Двері були не зачинені. Всередині не було нікого. Стомлений мисливець ліг на єдине в хижі ліжко і вирішив, що пояснить все господарю уже вранці. Огледівшись, він звернув увагу, що стіни прикрашені багатьма дуже деталізованими портретами. На портретах були зображені люди, що як один, здавалося, дивилися на нього з перекошеними від ненависті обличчями. Дивлячись на ці зображення, він почував себе дуже незручно. Намагаючись ігнорувати мерзенні портрети, мисливець повернувся до стіни і втомлений, заснув неспокійним сном.

Прокинувшись в незнайомому ліжку, він замружився від несподіваного сонячного сяйва. Піднявши очі, мисливець побачив, що в хижі не було жодного портрета, лише вікна.

[оригінал]

Порівняльний переклад

Що мене бісить, так це погані перекладачі. Я вже давно забив дивитися фільми в перекладі, але художні книжки все одно мені якось краще йдуть українською чи російською. Хоча ось недавно почав перечитувати Hitchiker’s Guide to the Galaxy, одну з моїх улюблених книжок (а то в мене дома лежить подарункова колекція, а я так і не читав її). Дочитуючи другу книгу натрапив на момент, який мені пам’ятався з першого прочитання зовсім іншим. А саме момент, коли Артур і Форд дістають з мішечка камінчики Скребла і намагаються дізнатися відповідь на питання Всесвіту, життя і всього іншого (що начебто має бути зашифрованим в голові Артура). Відповідь вони знали, вона має бути “42”.

Read More →

Основна проблема в управлінні людьми, це ті, кому люди довіряють собою управляти, або скоріше ті, кому вдається зробити так, щоб люди дали їм собою керувати.

Підсумовуючи: загально-відомий факт, що ті люди, які хочуть керувати іншими людьми, найгірше підходять для цієї ролі.

Підсумовуючи далі: будь-хто, хто в змозі стати президентом, ні в якому разі не має бути допущений до цієї роботи.

—Дуглас Адамс, “Ресторан в кінці Всесвіту”

Другий сон

Читав недавно статтю про те, що раніше (майже до 19 століття) в Європі люди не спали вночі вісім (чи скільки там) годин підряд, а розбивали сон на два сегменти. Спали спочатку чотири години, потім прокидалися, читали, писали листи, займалися коханням, їли і знову лягали спати на чотири години до ранку. Такий сон наче більш еволюційно виправданий: менше шансів було бути з’їденим вовками, коли багаття потухло. В середні віки вже просто не було чого робити поки темно. В молитовниках 15-го століття навіть були спеціальні молитви для годин між снами. Подвійний сон згадується і в Доні Кіхоті Сервантеса:

Cumplió don Quijote con la naturaleza durmiendo el primer sueño, sin dar lugar al segundo; bien al revés de Sancho, que nunca tuvo segundo, porque le duraba el sueño desde la noche hasta la mañana.

Санчо Панса був прогресивним мужиком.

Відьомство

Почитав недавно одну цікаву монографію (люблю це слово) про відьомство як злочин в 15-17 столітті в Англії.

Виніс два цікавих спостереження:

  1. Звинувачення в відьмацтві не розглядалися ніякими церковними судами. Це було звичайне світське обвинувачення, ну як наче в шахрайстві чи наклепі. Просто подавали позов на когось за “відьомство”, а суд потім розглядав його. Звинувачені в відьомстві часто подавали зустрічний позов за наклеп.
  2. Образ типової відьми 15-17 століття: одружена, достатньо забезпечена жінка. Часто відьмацтво використовували для того щоб позбавити когось майна, місця в суспільстві чи просто для помсти. Бідним беззубим дурним старим “відьмам” ніхто мститися не хотів, тому таких особливо і не звинувачували. Крім того, 15-20% всіх звинувачених в відьомстві були чоловіками.

Така фігня, малята.